Новини

07.11.2016Професійне хвороби, зумовлені впливом біологічних факторів

Біологічні фактори виробничого середовища посідають важливе місце в структурі професійної захворюваності через розвиток виробництв мікробіологічного синтезу (виробництво амінокислот, ферментів, лікарських препаратів, кормових білків). Особливостю таких препаратів є те, що їх виготовляють за допомогою бактерій, вірусів, грибів, клітин тварин і рослин. Потужним джерелом біологічного забруднення виробничого середовища є об'єкти тваринництва і птахівництва. Стічні води тваринницьких ферм є одним із головних джерел хімічного і біологічного забруднення. Вони мають у своєму складі велику кількість хвороботворних мікроорганізмів і яєць гельмінтів.
Професійні інфекційні і паразитарні захворювання – це захворювання, однорідні з тією інфекцією, з якою працівники контактують під час виконання робіт. До них можна віднести сибірську виразку, бруцельоз, гістоплазмоз, туберкульоз, туляремія, лептоспіроз, Ку-лихоманка, сказ, гепатит В, СНІД та інші. Причинами виникнення професійного інфекційного або паразитарного захворювання можуть бути:
- контакт з інфекційним хворим. Так, захворювання туберкульозом, епідемічним паротитом у лікаря (медичної сестри, санітарки) спеціалізованого туберкульозного або дитячого інфекційного відділення повинно вважатись професійним (у випадку відсутності підстави для виникнення цього захворювання поза умовами праці особи, яка захворіла);
- контакт з інфікованим матеріалом. Лаборанти, мікробіологи, прозектори (мокрота, кал, кров, сеча від хворих людей; трупи померлих від інфекційного захворювання); працівники, які стикаються з інфікованими продуктами рослинного або тваринного походження (шкіра, щетина, вовна, м'ясо, зерно, бавовна тощо);
- контакт з хворою твариною або птахом персоналу сільськогосподарських підприємств під час догляду за ними, або ветеринарних працівників – під час їх лікування;
- праця в умовах лісних масивів у процесі освоєння нових районів, будівництва в них, прокладанні нових шляхів, геологорозвідувальних робіт (перебування в районах епідемічних вогнищ з таких інфекційних захворювань як кліщовий енцефаліт, комаринний енцефаліт);
- контакт із зараженим ґрунтом, водою. До цієї групи професійних захворювань відносяться анкілостомідоз у шахтарів, жовтяничний і безжовтяничний лептоспіроз (під час роботи на рисових полях, рибних промислах, у каналізаційних люках).
Всі професійні інфекційні захворювання поділяться на дві групи: антропонози і зооантропонози.
Антропонози – це інфекції, що вражають виключно людей. Джерелом інфекції є хворі люди або здорові носії патогенних мікроорганізмів (черевний тиф, паратиф, холера, епідемічний паротит, кір, дизентерія, грип, натуральна віспа). Антропонози зустрічаються переважно серед медичних працівників (вірусний гепатит, паротит епідемічний та ін.)
Зооантропонози - це заразні хвороби, які є загальними для тварин і людини (сибірська виразка, бруцельоз, туляремія, лептоспірози). Збудники циркулюють у популяціях ссавців, птахів, серед членистоногих (кліщі), які є резервуарами, і передаються людині різними шляхами. Зооантропонози зустрічаються, як правило, серед представників багатьох професій.
Анкілостомідоз – хвороба, яка викликається паразитами із сімейства анкілостомід (дрібні круглі гельмінти). Людина заражається від людини із проміжним ланцюгом у вигляді ґрунту (людина – ґрунт – людина).  Вогнищами анкілостомідоза є: підземні роботи (працівники шахт, рудників) і наземні роботи, пов'язані з меліорацією, перевозенням гною, зрошенням ґрунту. Основними заходами профілактики є дегельменталізація осіб, які працюють під землею, організація системи асенізації, проведення періодичних медичних оглядів.
Бруцельоз (“мальтійська лихоманка”, “хвороба Банга”) – захворювання, збудником якого є бруцела. Найбільш заразним для людини є бруцельоз дрібної рогатої худоби (овець і кіз). Інфекційним матеріалом є молоко, а також сеча хворих тварин, а також викидень, його оболонки. Інфекція передається шляхом вживання їжі (свіжий овечий сир, бринза) і контактним шляхом (із хворою твариною, м'ясом). Найчастіше заражаються ветеринари, зоотехніки, працівники тваринницьких господарств, м'ясокомбінатів. Захворювання визнається професійним у випадку:  документально доведеного контакту з хворою на бруцельоз твариною;  відсутністю побутового зараження. Основними заходами профілактики є облік, ізоляція, в разі необхідності госпіталізація хворих; специфічна імунізація осіб, що мають постійний контакт з бруцельозною інфекцією; утримання хворих на бруцельоз тварин в окремих господарствах.
Лептоспіроз (хвороба Васільєва-Вейля) – захворювання, яке викликається лептоспірою. Джерелом зараження є пацюки. Вони виділяють лептоспіри з сечою та інфікують грунт, відкриті водойми, харчові продукти. Інфекція передається через заражену воду, із якої лептоспіри проникають через пошкоджену шкіру під час проведення сільськогосподарських робіт. Хворіють переважно особи певних професій: землекопи, сільськогосподарські працівники, меліоратори, робітники рибних промислів, продовольчих складів, асенізатори. Для профілактики показані заходи із осушування болот, дератизації і санітарної охорони водойм. Необхідне правильне зберігання продуктів харчування, яке б виключало можливість зараження їх гризунами. Слід використовувати спеціальний одяг, робітникам, які за умовами праці можуть контактувати із зараженими об'єктами.
Туберкульоз – гостре або хронічне інфекційне захворювання людини і тварин. Викликається мікобактерією. Вважається професійним захворюванням медичного персоналу протитуберкульозніх установ, де має місце контакт з людьми або тваринами, що хворіють відкритими формами туберкульозу. Для визнання зв'язку захворювання з умовами праці потрібна наявність трьох умов:
- контакт у процесі професійної діяльності з хворими відкритими формами туберкульозу чи інфікованим матеріалом;
- початок захворювання в період цього контакту або після його закінчення;
- відсутність побутового контакту з тубуркульозним хворим.
Профілактика передбачає диспансерізацію медичного персоналу спеціалізованих лікувальних закладів; дотримування протиепідемічного режиму; відбір для роботи в протитуберкульозних диспансерах здорових осіб, без клінічних проявів туберкульозу.
Сибірська виразка – хвороба, яка відноситься до групи зооантропонозів. Збудником звороби є паличка, яка здатна утворювати спори, що мають велику стійкість у зовнішньому середовищі і здатність зберігати життєдіяльність у грунті впродовж більше 20 років. Джерелом інфекції є хворі тварини: вівці, корови, кози, олені, верблюди,  буйволи, свині. Тварини заразні впродовж всього періоду хвороби, вони виділяють у зовнішнє середовище збудника хвороби із сечею, випорожненнями, слиною. Ураження людини можливе контактним, аліментарним і повітряно-крапельним шляхом. Вхідні ворота інфекції – пошкоджена шкіра, тому найбільш часто у людини спостерігається шкірна форма захворювання, яка є найбільш доброякісною. Легенева і кишкова форми у людини спостерігаються дуже рідко. Контингентом підвищеного професійного ризику є  ветеринарні працівники, пастухи, доярки, робітники шкіряного і щетинного виробництв, боєнь худоби. В літній час у розповсюдженні інфекції беруть участь ґедзі, мухи, кліщі. Серед профілактичних заходів найбільш важливими є:
- посилення ветеринарно-санітарного нагляду за тваринами, забоєм худоби, джерелами і вогнищами інфекції;
- ізоляція хворих тварин (і людин) при наявності підозри на сибірську виразку;
 - вакцинопрофілактика людей і тварин;
- дотримання санітарно-гігієнічних умов праці;
- проведення періодичних медичних оглядів працюючих у контакті з тваринами.