Новини

     У зв’язку з проведенням в Україні демобілізації військовослужбовців та поверненням їх на робочі місця, на яких вони працювали до мобілізації, звертаємо увагу роботодавців – керівників підприємств, установ та організацій та фізичних осіб – підприємців, що використовують працю найманих працівників на дотримання ними трудових прав мобілізованих працівників.
          За всіма мобілізованими працівниками, призваними на військову службу, до дня фактичної демобілізації або прийнятими за контрактом до його закінчення зберігається місце роботи, посада та компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на момент призову відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу Законів про працю
України. Тому демобілізовані співробітники, повернувшись додому, мають право працювати на тому самому місці та на тій самій посаді, на якій працювали до мобілізації.
           Спеціальних нормативних актів щодо допущення демобілізованих працівників до роботи на сьогодні не затверджено. Тому необхідно керуватися нормами чинного законодавства . Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списку особового складу військової частини згідно з наказом посадової особи, у підпорядкуванні якої перебуває військовослужбовець.           Демобілізований працівник після повернення до місця роботи надає роботодавцю військовий квиток. Військовий комісаріат може також надати демобілізованому працівнику довідку (витяг з наказу), у якій зазначається період, протягом якого він проходив службу. Але така довідка не є обов'язковою для пред'явлення на підприємстві, установі чи організації. Разом із військовим квитком демобілізованим працівником роботодавцю подається заява на допущення його до роботи, оскільки на час служби за мобілізацію за наказом роботодавця мобілізований працівник був увільнений від виконання обов’язків за трудовим договором. На підставі цих документів керівник підприємства (роботодавець) видає наказ і припиняє нарахування середнього заробітку мобілізованого працівника для його компенсації. Такий наказ також є підставою для табелювання демобілізованого працівника та нарахування йому заробітної плати.
           Якщо працівник під час служби отримав поранення та проходить лікування в медичній установі, то місце роботи та посаду зберігають за ним до дня, наступного за днем взяття демобілізованого військовослужбовця на облік у військкоматі після звільнення з військової служби після закінчення лікування незалежно від його строку відповідно до ч. 5 ст. 119 КЗпП України.
            На час відсутності працівника у зв'язку з мобілізацією роботодавець може взяти на роботу іншого співробітника. Але після повернення мобілізований працівник має право зайняти своє місце роботи (посаду). Тому з тимчасовим працівником укладають строковий трудовий договір. У договорі доцільно прописати, що працівник приймається на роботу до дня виходу основного працівника на роботу після демобілізації. Звільнення тимчасового працівника в цьому разі проводиться відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України (у зв’язку з закінченням строку договору). Датою  звільнення тимчасового працівника буде останній день перед днем, у який основний працівник приступає до виконання обов'язків, передбачених трудовим договором, що повинно бути відображено в наказі (розпорядженні) роботодавця.
             Відповідно до ст. 82 КЗпП України та ст. 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, зараховується, зокрема, час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалося місце роботи (посада). Тому період військової служби мобілізованих працівників зараховується їм до стажу, який дає право на щорічну відпустку за місцем роботи.
          Крім того, працівники, які відслужили за мобілізацією, мають право на щорічну відпустку повної тривалості до настання 6-місячного строку безперервної роботи в перший рік роботи на цьому підприємстві за умови, що після звільнення зі служби їх було прийнято на роботу протягом 3 місяців без урахування часу проїзду до місця проживання відповідно до п. 5 ч. 7 ст. 10 Закону України «Про відпустки».
           Разом з тим до стажу роботи, який дає право на щорічну додаткову відпустку, зараховують час фактичної роботи зі шкідливими, тяжкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менш як половину тривалості робочого дня, встановленої для працівників такого виробництва, цеху, професії чи посади. Тому час служби за мобілізацією не зараховують до стажу, який дає право на додаткову відпустку за умовами праці.
           Перелік відпусток, визначених Законом України «Про відпустки» та КЗпП України, доповнено новою додатковою оплачуваною відпусткою, яку надаватимемо учасникам бойових дій та інвалідам війни. 6 червня 2015 року вступив в силу Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 № 426-VIII, яким Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР доповнено статтею 16-2, а Кодекс законів про працю України — статтею 77-2, згідно з якими учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Андрій Погаратий,
головний державний інспектор
відділу з питань додержання законодавства
про працю, зайнятість та інших нормативно -
правових актів Управління Держпраці
у Тернопільській області