Наша facebook сторінкаНовини
06.09.2016Історія гігієни праці та професійної патології Вчення про гігієну праці та професійні хвороби має давню історію. Окремі свідчення про вплив шкідливих умов праці на здоров'я людини, про існування особливих професійних захворювань зустрічаються в документах глибокої давнини. Як приклад можна назвати староєгипетські та старокитайські письмена і зведення медичних правил та повчань Гіппократа, Аристотеля, Лукреція, Овідія, Плутарха, Плінія, Ювенала, Галена.
Початок опису професійної патології зробив Гіппократ (460—377 pp. до н. е.), який склав перелік існуючих на той час так званих свинцевих професій і докладно описав клініку отруєння свинцем. Йому ж належить опис несприятливого впливу на гірників рудникового пилу. В своїй книзі «Про внутрішні страждання” він описує три види сухоти і відзначає, що “Друга сухота виникає внаслідок тяжкої фізичної праці”. Різке зростання виробництв у період пізнього середньовіччя (XII—XV ст.), тяжка, виснажлива праця в таких галузях промисловості, як гірничодобувна, металургійна, відродили інтерес до питань з гігієни праці і професійних хвороб.
У 1530 р. вийшла з друку тритомна монографія видатного швейцарського лікаря і хіміка Парацельса (1493-1541) «Про гірські сухоти та інші гірські хвороби», де він детально зупинився на умовах праці та описав професійні захворювання рудокопів як наслідок дії пилу, сірки, пари ртуті та інших металів.
Особливу зацікавленість викликають праці видатного німецького лікаря, металурга, мінералога Гергія Агріколи (Бауера) (1494-1555), зокрема його робота «De re metallica» (1556), яка містить опис захворювань, що виникають у гірників, із зазначенням причин їх виникнення та заходів запобігання. Однією з перших книжок про свинцеві отруєння є видана в 1556 p. монографія Штокгаузена, в якій докладно для того часу розглядається патологія, що виникає від вдихання пари свинцю. У 1614 p. Мартин Паїнса, міський лікар з Анабергу (Саксонія), написав книгу про хвороби гірників.
Однак першою монографією, в якій систематизовано виклад питань гігієни праці в різних професіях і здійснено опис специфічних хвороб робітників 52-х професій, є «Роздуми про хвороби ремісників» (1700 р.) італійського лікаря Бернардіно Рамацціні (1633—1714). Вона витримала 25 видань на різних мовах і принесла автору світову славу. В своїй монографії Рамацціні пояснює, що деякі захворювання виникають у зв'язку з ремеслами і звертає увагу на необхідність дотримування режиму праці і відпочинку. Раміцціні спробував охопити всі відомі йому на той час професії, об'єднавши їх загальною задачею. Ним зроблена винятково важлива спроба не тільки описати професійні захворювання, але й дати рекомендації стосовно їх попередження. Саме за Бернардіно Рамацціні цілком заслужено закріпилося звання “батька професійної гігієни”.
Подальший розвиток промисловості в Західній Європі в XVIII—XIX та на початку XX ст. супроводжувався зростанням професійної захворюваності. З 1782 p. в Німеччині, а потім і у Франції починають видавати журнали, присвячені питанням загальної і особливо професійної гігієни. У статтях йшлося про характер впливу на організм свинцю, міді, хрому, миш'яку, фосфору, йоду тощо. Виходять з друку докладні на той час монографії про пилову, свинцеву , фосфорну та інші хвороби робітників.
Основи гігієни праці та професійних хвороб у гірничодобувній промисловості заклав основоположник російської науки, культури і техніки М. В. Ломоносов. У Роботі «О сохранении и размножении российского народа» (1761) і трактаті «Первые основания металлургии или рудных дел» (1763) він докладно виклав окремі відомості щодо шкідливих впливів виробничих факторів на стан здоров'я робітників, питання гігієни праці і професійної патології в гірничорудній промисловості. Ним були сформульовані принципи профілактики захворювань: «несравненно легче настоящее здравие соблюсти, нежели потерянное возвратить».
Найбільш повно і систематизовано розглянуто питання професійних хвороб А. Н. Нікітіним (1793-1858), лікарем Олександрівської мануфактури в Петербурзі, в монографії «Болезни рабочих с указанием предохранительных мер» (1847). В основу своєї праці А. Н. Нікітін поклав монографію Б.Рамацціні, але деякі розділи були ним суттєво перероблені і доповнені. В ній автор описав більш як 120 професій російських ремісників, їх хвороби, засоби лікування і попередження. У передмові до цієї книги він пише: «желая сколько-нибудь познакомить наших промышленников, ремесленников и прочих с невыгодами, сопряженными с производством и занятий и указать на меры предосторожности… Чтобы мастера сами смогли пользоваться чтением нашей книги, мы старались написать ее слогом, понятным для каждого…». Книга відіграла значну роль у розвитку гігієни і професійної патології.
Кінець XIX - початок XX ст. характеризується бурхливим розвитком капіталізму в Європі. На великих підприємствах працювали мільйони робітників; умови праці та побуту були дуже тяжкими. Того часу багато фабричних лікарів проводили гігієнічні дослідження, вивчали вплив виробничих факторів на стан здоров'я та захворюваність робітників. Неоціненний внесок у вивчення професійної патології представників земської медицини — Ф.Ф. Ерісмана, Е.О. Осипова, Д.М. Жбанкова, О.В. Погожева. Широкою популярністю користувався оригінальний посібник «Профессиональная гигиена или гигиена умственного и физического труда», виданий Ф.Ф. Ерісманом у 1876 році. Розмахом та глибиною досліджень вражає дев'ятнадцятитомна праця «Материалы по обследованию фабрик и заводов Московской губернии», яку було складено за даними обстеження 1008 фабрик і заводів. Вона містить відомості про стан здоров'я та фізичний розвиток 114 тис. робітників. Ця робота, виконана Ф.Ф. Ерісманом, О.В., Погожевим, Е.М. Дементьєвим та ін., не мала собі рівних у світовій практиці того часу.
У 1907 році вийшла з друку книжка лікаря М.С. Уварова і фабричного інспектора Л.М. Ляліна «Охрана жизни и здоровья работающих. Систематическое изложение профессиональной гигиены». Цю працю автори присвятили російським робітникам, вони приділили особливу увагу розвитку законодавства з охорони праці, відповідальності підприємців за шкоду, яка заподіяна виробництвом робітнику. Значний внесок у розвиток вітчизняної науки з гігієни праці та професійної патології зробили Д.П. Нікольський, В.О. Левицький, Г.В. Хлопін, М.І. Кавалєров, І.І. Лященко, В.К. Навроцький, О.О. Навакатікян, Г.І. Євтушенко, М.М. Паранько, А.М. Шевченко.
Серед видатних учених, які суттєво вплинули на розвиток професійної патології як науки, слід назвати М.А. Вігдорчика та С.Й. Каплуна. Так, М.А. Вігдорчик опублікував ряд ґрунтовних робіт з професійної патології, статистики професійної захворюваності, був директором Ленінградського інституту гігієни праці і профзахворювань. С.Й. Каплун був організатором і першим керівником Центрального інституту охорони праці.
Разом із здійсненням практичної діяльності в профпатології широко впроваджувалась науково-дослідна робота. У 1923 році в Харкові створюється Український Інститут робітничої медицини (нині Харківський НДІ гігієни праці та професійних хвороб), у 1924 p. - Московський Інститут вивчення професійних хвороб ім. В.О. Обуха, а в 1925 році - Центральний Інститут охорони праці, Ленінградський Інститут гігієни праці. Це були перші наукові заклади подібного роду, хоча перша клініка професіональних хвороб була відкрита у Мілані (Італія) в 1919 р. У наступні роки було організовано науково-дослідні інститути гігієни праці і професійних хвороб у Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Свердловську, Кривому Розі, Караганді. Роботу в цьому напрямку проводять практично всі медичні вузи та інститути удосконалення лікарів (сьогодні - академії післядипломної освіти), а також відомчі інститути.
Становлення і розвиток промислової токсикології пов'язано з іменами М.С. Правдіна. М.В. Лазарєва, Г.А. Шкавери, О.І. Черкеса, Л.І. Медведя, О.В. Рощіна; вчення про виробничий мікроклімат — з іменами І.М. Ермана, А.А. Летавета, Г.X. Шахбазяна, М.Г. Карнауха; про вплив вібрації на організм людини — з іменами Є.Ц. Андреєвої-Галаніної, В.Г. Артамонової, Г.М. Балан, Г.І Румянцева, Г.О. Суворова; про професійну патологію в сільському господарстві— з іменами Ю.І. Кундієва, О.П. Краснюк; про професійну пилову патологію легенів – з іменами Д.М. Зісліна, Б.Т. Велічковського, Г.О. Гудзовського, А.М. Монаєнковой, Б.О. Кацнельсона.
Сьогодні питаннями наукових розробок у галузі професійної патології займаються в науково-дослідних інститутах гігієни праці і професійних захворювань. Головним серед них є інститут у Києві (інститут медицини праці АМН України). Всього в Україні функціонує чотири таких інститути (Донецьк, Кривий Ріг, Харків). Всі вони мають у своєму складі клініки професійних захворювань. Крім того, вивчення питань професійної патології проводиться на кафедрах медичних інститутів, академій і університетів, а також академій післядипломної освіти. Ці кафедри об'єднані з кафедрами гігієни (Національний медичний університет, Донецький медичний університет, Харківська академія післядипломної освіти), або з кафедрами терапії (Дніпропетровська медична академія, Львівський та Харківський державні медичні університети).
Початок опису професійної патології зробив Гіппократ (460—377 pp. до н. е.), який склав перелік існуючих на той час так званих свинцевих професій і докладно описав клініку отруєння свинцем. Йому ж належить опис несприятливого впливу на гірників рудникового пилу. В своїй книзі «Про внутрішні страждання” він описує три види сухоти і відзначає, що “Друга сухота виникає внаслідок тяжкої фізичної праці”. Різке зростання виробництв у період пізнього середньовіччя (XII—XV ст.), тяжка, виснажлива праця в таких галузях промисловості, як гірничодобувна, металургійна, відродили інтерес до питань з гігієни праці і професійних хвороб.
У 1530 р. вийшла з друку тритомна монографія видатного швейцарського лікаря і хіміка Парацельса (1493-1541) «Про гірські сухоти та інші гірські хвороби», де він детально зупинився на умовах праці та описав професійні захворювання рудокопів як наслідок дії пилу, сірки, пари ртуті та інших металів.
Особливу зацікавленість викликають праці видатного німецького лікаря, металурга, мінералога Гергія Агріколи (Бауера) (1494-1555), зокрема його робота «De re metallica» (1556), яка містить опис захворювань, що виникають у гірників, із зазначенням причин їх виникнення та заходів запобігання. Однією з перших книжок про свинцеві отруєння є видана в 1556 p. монографія Штокгаузена, в якій докладно для того часу розглядається патологія, що виникає від вдихання пари свинцю. У 1614 p. Мартин Паїнса, міський лікар з Анабергу (Саксонія), написав книгу про хвороби гірників.
Однак першою монографією, в якій систематизовано виклад питань гігієни праці в різних професіях і здійснено опис специфічних хвороб робітників 52-х професій, є «Роздуми про хвороби ремісників» (1700 р.) італійського лікаря Бернардіно Рамацціні (1633—1714). Вона витримала 25 видань на різних мовах і принесла автору світову славу. В своїй монографії Рамацціні пояснює, що деякі захворювання виникають у зв'язку з ремеслами і звертає увагу на необхідність дотримування режиму праці і відпочинку. Раміцціні спробував охопити всі відомі йому на той час професії, об'єднавши їх загальною задачею. Ним зроблена винятково важлива спроба не тільки описати професійні захворювання, але й дати рекомендації стосовно їх попередження. Саме за Бернардіно Рамацціні цілком заслужено закріпилося звання “батька професійної гігієни”.
Подальший розвиток промисловості в Західній Європі в XVIII—XIX та на початку XX ст. супроводжувався зростанням професійної захворюваності. З 1782 p. в Німеччині, а потім і у Франції починають видавати журнали, присвячені питанням загальної і особливо професійної гігієни. У статтях йшлося про характер впливу на організм свинцю, міді, хрому, миш'яку, фосфору, йоду тощо. Виходять з друку докладні на той час монографії про пилову, свинцеву , фосфорну та інші хвороби робітників.
Основи гігієни праці та професійних хвороб у гірничодобувній промисловості заклав основоположник російської науки, культури і техніки М. В. Ломоносов. У Роботі «О сохранении и размножении российского народа» (1761) і трактаті «Первые основания металлургии или рудных дел» (1763) він докладно виклав окремі відомості щодо шкідливих впливів виробничих факторів на стан здоров'я робітників, питання гігієни праці і професійної патології в гірничорудній промисловості. Ним були сформульовані принципи профілактики захворювань: «несравненно легче настоящее здравие соблюсти, нежели потерянное возвратить».
Найбільш повно і систематизовано розглянуто питання професійних хвороб А. Н. Нікітіним (1793-1858), лікарем Олександрівської мануфактури в Петербурзі, в монографії «Болезни рабочих с указанием предохранительных мер» (1847). В основу своєї праці А. Н. Нікітін поклав монографію Б.Рамацціні, але деякі розділи були ним суттєво перероблені і доповнені. В ній автор описав більш як 120 професій російських ремісників, їх хвороби, засоби лікування і попередження. У передмові до цієї книги він пише: «желая сколько-нибудь познакомить наших промышленников, ремесленников и прочих с невыгодами, сопряженными с производством и занятий и указать на меры предосторожности… Чтобы мастера сами смогли пользоваться чтением нашей книги, мы старались написать ее слогом, понятным для каждого…». Книга відіграла значну роль у розвитку гігієни і професійної патології.
Кінець XIX - початок XX ст. характеризується бурхливим розвитком капіталізму в Європі. На великих підприємствах працювали мільйони робітників; умови праці та побуту були дуже тяжкими. Того часу багато фабричних лікарів проводили гігієнічні дослідження, вивчали вплив виробничих факторів на стан здоров'я та захворюваність робітників. Неоціненний внесок у вивчення професійної патології представників земської медицини — Ф.Ф. Ерісмана, Е.О. Осипова, Д.М. Жбанкова, О.В. Погожева. Широкою популярністю користувався оригінальний посібник «Профессиональная гигиена или гигиена умственного и физического труда», виданий Ф.Ф. Ерісманом у 1876 році. Розмахом та глибиною досліджень вражає дев'ятнадцятитомна праця «Материалы по обследованию фабрик и заводов Московской губернии», яку було складено за даними обстеження 1008 фабрик і заводів. Вона містить відомості про стан здоров'я та фізичний розвиток 114 тис. робітників. Ця робота, виконана Ф.Ф. Ерісманом, О.В., Погожевим, Е.М. Дементьєвим та ін., не мала собі рівних у світовій практиці того часу.
У 1907 році вийшла з друку книжка лікаря М.С. Уварова і фабричного інспектора Л.М. Ляліна «Охрана жизни и здоровья работающих. Систематическое изложение профессиональной гигиены». Цю працю автори присвятили російським робітникам, вони приділили особливу увагу розвитку законодавства з охорони праці, відповідальності підприємців за шкоду, яка заподіяна виробництвом робітнику. Значний внесок у розвиток вітчизняної науки з гігієни праці та професійної патології зробили Д.П. Нікольський, В.О. Левицький, Г.В. Хлопін, М.І. Кавалєров, І.І. Лященко, В.К. Навроцький, О.О. Навакатікян, Г.І. Євтушенко, М.М. Паранько, А.М. Шевченко.
Серед видатних учених, які суттєво вплинули на розвиток професійної патології як науки, слід назвати М.А. Вігдорчика та С.Й. Каплуна. Так, М.А. Вігдорчик опублікував ряд ґрунтовних робіт з професійної патології, статистики професійної захворюваності, був директором Ленінградського інституту гігієни праці і профзахворювань. С.Й. Каплун був організатором і першим керівником Центрального інституту охорони праці.
Разом із здійсненням практичної діяльності в профпатології широко впроваджувалась науково-дослідна робота. У 1923 році в Харкові створюється Український Інститут робітничої медицини (нині Харківський НДІ гігієни праці та професійних хвороб), у 1924 p. - Московський Інститут вивчення професійних хвороб ім. В.О. Обуха, а в 1925 році - Центральний Інститут охорони праці, Ленінградський Інститут гігієни праці. Це були перші наукові заклади подібного роду, хоча перша клініка професіональних хвороб була відкрита у Мілані (Італія) в 1919 р. У наступні роки було організовано науково-дослідні інститути гігієни праці і професійних хвороб у Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Свердловську, Кривому Розі, Караганді. Роботу в цьому напрямку проводять практично всі медичні вузи та інститути удосконалення лікарів (сьогодні - академії післядипломної освіти), а також відомчі інститути.
Становлення і розвиток промислової токсикології пов'язано з іменами М.С. Правдіна. М.В. Лазарєва, Г.А. Шкавери, О.І. Черкеса, Л.І. Медведя, О.В. Рощіна; вчення про виробничий мікроклімат — з іменами І.М. Ермана, А.А. Летавета, Г.X. Шахбазяна, М.Г. Карнауха; про вплив вібрації на організм людини — з іменами Є.Ц. Андреєвої-Галаніної, В.Г. Артамонової, Г.М. Балан, Г.І Румянцева, Г.О. Суворова; про професійну патологію в сільському господарстві— з іменами Ю.І. Кундієва, О.П. Краснюк; про професійну пилову патологію легенів – з іменами Д.М. Зісліна, Б.Т. Велічковського, Г.О. Гудзовського, А.М. Монаєнковой, Б.О. Кацнельсона.
Сьогодні питаннями наукових розробок у галузі професійної патології займаються в науково-дослідних інститутах гігієни праці і професійних захворювань. Головним серед них є інститут у Києві (інститут медицини праці АМН України). Всього в Україні функціонує чотири таких інститути (Донецьк, Кривий Ріг, Харків). Всі вони мають у своєму складі клініки професійних захворювань. Крім того, вивчення питань професійної патології проводиться на кафедрах медичних інститутів, академій і університетів, а також академій післядипломної освіти. Ці кафедри об'єднані з кафедрами гігієни (Національний медичний університет, Донецький медичний університет, Харківська академія післядипломної освіти), або з кафедрами терапії (Дніпропетровська медична академія, Львівський та Харківський державні медичні університети).
Богдан Марків,
старший інспектор
Управління Держпраці
у Тернопільській області.
старший інспектор
Управління Держпраці
у Тернопільській області.